Патріарх вивчення «Слова о полку Ігоревім» із Новгорода-Сіверського

У січні 1942 року в Новгороді-Сіверському народився Святослав Воїнов, один із найвідоміших дослідників «Слова о полку Ігоревім», колекціонер, бібліофіл, дослідник, краєзнавець, науковець. 

Наприкінці 1980-х рр.. ХХ ст. він остаточно осів у місті свого дитинства та юності, перебуваючи до цього на військовій службі. Понад 20 років він обіймав посаду військового представника Міністерства оборони СРСР на оборонному підприємстві. Мав звання підполковника.

А на старті своєї військової кар’єри в 1960-х роках розумний та працьовитий юнак із Новгорода-Сіверського Святослав Воїнов захопився історією Новгород-Сіверщини періоду Руси та почав студіювати джерела далекої минувшини. З часом дійшов і до трендової літературної пам’ятки Середньовіччя – «Слова о полку Ігоревім». Відтоді своє подальше життя присвятив пошукам матеріалів, колекціонуванню всього, що присвячено одному поважному твору та додаючи свої оригінальні матеріали в таке поважне видання, як «“Слово”-знавча енциклопедія». За словами фахівців, понад 50 статей на його сторінках належать перу Святослава Воїнова. 

Закоханий у «Слово….»

З молодих років відомого новгород-сіверця цікавив не тільки твір. Він прагнув до цілісного усвідомлення епохи Руси з героями, подіями, фактами та відповідним реагуванням на дослідників на сторінках наукових видань, які теж працювали над таємницями найзагадковіших тем ХІІ сторіччя. А тому на цій темі земляк і вибудував свій тернистий дослідницький шлях після звільнення з військової служби.

На жаль, як се бувало з дослідниками історії, яка вивчалась за часів панування комуністичної ідеології, контактувати та співпрацювати з владними структурами (рівно як і в колективах підлеглих – креативним особистостям, що мали погляди, які не підходили під офіційні «формули життя») було вкрай важко. Подібне довелось відчути та пережити і пану Святославові. Тим більше, що його «особливий» характер іноді міг продукувати «непередбачуваності» в площині стосунків не тільки з опонентами, а й прихильниками творчих пошуків в науці. Як кажуть, що було, то було…

У той же час, рухаючись по життю до головної мети – розставлення «крапок» над «таїнами» історико-літературного твору, пан Святослав прискорював швидкість до зупинок, за якими, на його думку, мали відкритися потаємні ходи джерельної бази з археології, історії, літератури та мистецтва. А ближче до 90-хроків ХХ ст. працьовитий новгород-сіверський інтелектуал, військовий фахівець з радіофізики зміг здобути повагу вже не тільки серед аматорів, а й у відповідних колах бібліофілів давньоукраїнської доби, як трендовий «словознавець»! От як буває, коли прагнеш знайти відповідь на ті запитання, які розуміє твоє єство!

І дарма, що на посаді власноруч створеного Новгород-Сіверського історико-культурного заповідника «Слова о полку Ігоревім» С.С.Воїнов перебував тільки 3 роки. Час від 1990 до 1993 року став яскравою сторінкою життя невтомного дослідника старожитностей Русі та її важливого літературного твору.

Очолюючи музей-заповідник в Новгороді-Сіверському, нащадок «войовничого» прізвища зміг презентувати як місцевій публіці, що з повагою ставилась до історії Української Держави, так і товариству ентузіастів зі світового простору більше 5000 книг зі свого особистого фонду! За словами нині покійного члена-кореспондента НАН України О. Мишанича, «його «Словіана» нараховує зараз близько 15 тисяч одиниць і є найбільшим у світі зібранням всіх матеріалів, пов’язаних із цим геніальним поетичним пам’ятником нашої давньої літератури… У його колекції – понад 2500 книжок, з яких понад 300 видань «Слова..» різними мовами світу, близько 600 робіт художників» («До ювілею Святослава Воїнова», Новгород-Сіверський, 2002 рік, с.7).

Така пожертва виявилась важливим внеском фундатора в скарбницю музею-заповідника в Новгороді-Сіверському, оскільки приватне зібрання С.С. Воїнова успішно виконало функцію міцного підмурівку для розвитку гуманітарної інституції, яка народжувалась у провінційному містечку на півночі України!

Вчинок автора ідеї та зачинателя музею заповідника в маленькому райцентрі з 1000-літньою історією мав на ту пору неоціненне значення в площині оцінок, суджень та глибини усвідомлення значення «Слова о полку Ігоревім» для осягнення українських культурно-історичних підвалин епохи раннього Середньовіччя! Оскільки в ту пору, як не прикро, але названа тема повністю перебувала в руках ідеологів Москви! І авторові найбільшої аматорської колекції в Союзі хотілось, окрім бібліофільських, колекційних та іншого ґатунку прагматичних інтересів, поборотись за утвердження концепції вивчення, дослідження та популярізації «Слова…» на тій землі, де воно народилося, де жили його герої!

Отож, приватне зібрання Святослава Воїнова, яке окрім «словознавчої» бібліотеки мало в арсеналі кілька тисяч одиниць такого аматорського «скарбу», як картини, акварелі, гравюри та іншого ґатунку речові презентації наукових інтересів директора Новгород-Сіверського музею-заповідника «Слова о полку Ігоревім», переїхало з квартири господаря до музейних залів. А ім’я земляка та його науково-просвітницька робота на ниві вивчення та збереження історичної спадщини сприяли ширенню інформації про найпівнічніший райцентр України з ДЕСЯТЬМА століттями писаної історії на просторі держави та поза її межами.

До Новгорода-Сіверського направились потоки екскурсантів. Спочатку потихеньку, але впевнено вони нарощували чисельність та з задоволенням просувалися в напрямку пагорбів над Десною, які геть давненько були освячені потужною енергетикою Андрія Первозванного і де причаїлись досі не бачені скарби минувшини!

Від облаштування музейних експозицій, за задумом С. Воїнова, до Новгорода-Сіверського почала прибувати, шукаючи відповідей на безліч запитань часів прадавніх, не тільки пересічна публіка, відчуваючи потяг до подій Х-ХІІ століть, а й поважна громада фахівців від гуманітарної царини. Се тоді було прокладено шлях до перманентної появи на просторі міста з писаною історією під 1000 років тусовкою літераторів поважних міст України та зарубіжних держав.

На посаді провідного менеджера з перетворення тільки-но відкритої музейно-просвітницької установи на потугу європейського рівня, пан Воїнов прагнув втілити в життя сучасні ідеї та досягнення з практики формування наукової частини історико-культурного заповідника, створити ексклюзивні експозиції тощо. Як очільник та фундатор музею-заповідника він власноруч займався перманентним поповненням установи експонатами.

Впродовж 1990-1993 років Новгород-Сіверський набув ознак «міста творчих та наукових зустрічей» провідних дослідників історії з вищих навчальних закладів та дослідницьких установ України та зарубіжжя на підґрунті вивчення літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім».

Інша справа, що принциповість та професіональна вимогливість Святослава Воїнова найчастіше неадекватно сприймалися в колах владних структур, які ще вчора були «райкомами», а сьогодні вже представляли гуманітарну політику незалежної України. Се був той приклад, коли в здоровому тілі тільки-но народженого українського суспільства, заявляли про себе «шрамами корозії», заздрощів, інтриг та іншої гидоти постсовецького чиновництва.

А братія бездарних, космополітичних та лінивих керманичів, прагнучи ствердитися в кріслах, стрімголов поспішала до містечково-хуторянської «слави». І в цій гонитві за лідерство все доходило до абсурду. Варто лишень пригадати, як у маленькому та Богом забутому Новгороді-Сіверському ці владні «чоловічки» ще за життя хотіли «вибудовувати» «пам’ять по собі»!? Навіть було заапочаткували практику назвати іменами померлих «друзів-компартійців» вулиці Новгорода-Сіверського, видати книжки тощо!?

Не прийшовся «ко двору» і Святослав Воїнов. Цькування від районної та обласної влад, створення конфліктних ситуацій із умілим поширенням меседжів про організатора музею-заповідника в негативних кольорах, на кшталт «конфліктного та важкого характеру з проблемами особистої психології у спілкуванні серед колективу» зробили свою справу.

І Воїнов пішов.

Але після вимушеного звільнення з посади директора музею-заповідника, що за спостереженням приятелів залишилось «вічною» образою в душі «харАктерного» дослідника старовини та бібліофіла, пан Святослав не втратив бажання працювати з архівами, артефактами, шукати нове та мріяти про перспективу міста на Десні – щонайглибшого історичного розкриття відвідувачам. Іноді земляк працював суперпродуктивно! Тож не випадково в наукових журналах та газетах з’явилися десятки статей, а сам організатор першої музейної установи відповідного рівня в найпівнічнішому райцентрі України невтомно мандрував між Путивлем, Глуховом, Києвом, Черніговом…, засвідчуючи свою учась в семінарах, конференціях та іншого штибу фахових форумах.

У той же час, на наш погляд, найголовнішим епізодом життя новгород-сіверця після вимушеного відходу з посади директора музею-заповідника, став вихід за його авторства змістовних книжок: «Новгород-Сіверський. Нариси історії», «Село Чайкине», «Село Ображіївка». От тільки прикро, що книга «Новгород-Сіверський. Нариси історії», яку в Чернігові за активного сприяння Сергія Павленка видала «Сіверянська думка» (1999 р.), мала всього 500 примірників в накладі. Але багаторічна праця вдалась і стала подією. Зі 165 сторінками, багатющим довідковим апаратом, сумлінно впорядкованою статистикою та зрозумілою широкому загалу читачів мовою.

В ті ж часи, від середини 1990-х років ХХ ст., коли набирали обертів всілякі «культи осіб» серед місцевих «князьків» на Новгород-Сіверщині, а виготовлення книжок про місто та район, на які знаходились шалені кошти, ставало модним у владних колах, С.С.Воїнов, у своїх виступах на різних заходах чи у колі колег, а то й у друкованих матеріалах, відверто натякав на слабкість науково-літературного рівня «офіційних» видань та на велику кількість помилок тощо.

Інша справа, що характер людини досить часто не тільки заважає людині, але й перетворюється на генератор активності. Так сталося і з Воїновим. Перетнувши «пенсійний вік», наш земляк від початку 2000-х років і до останнього дня, не переймаючись негараздами – від особистих та життєвих, на підґрунті того ж таки норовитого власного характеру, зумів вперто, на повну силу працювати на улюбленому просторі «Слова…»! А в 2003 році він отримав чи не останню, як за рівнем самозадоволення, нагороду життя, коли Вища атестаційна комісія України присвоїла С.С. Воїнову науковий ступінь кандидата філологічних наук!

Замість епілогу

Вже 3-й рік в кімнаті старовинного особняка купця Медведєва (к. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.) на вулиці Губернській на скляних полицях та вітринах знайшла свій прихисток збережена складова приватної колекції «Словіани» Святослава Воїнова, яка є власністю синів науковця з Новгорода-Сіверського.

Вказівник на дверях називає офіційно відкриту 2018 року виставку зібраного нашим земляком Музеєм «Слова о полку Ігоревим» Святослава Воїнова, який був відкритий за сприяння місцевого благодійника Сергія Сергієнка.

Що виставлена колекція – то добре. Разом з тим, на наш погляд, історичне зібрання подібного штибу найдоцільніше, відповідно до практики науково-музейного використання та до значення постаті фундатора заповідника, виставити на просторі приміщень головного корпусу Історико-архітектурного музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім»! І про таку потребу знають як фахівці історичної науки, так і аматори теми літературної пам’ятки. Тим більше, що такої долі свого дітища, скоріш за все, бажав би і сам автор, який жив з віртуальною метою – вивчити якомога більше про найтрендовіший староукраїнський твір, і якому присвятив життя, пішовши на Небо дощової грудневої днини 2014 року.

Спи спокійно, пане Святославе, речнику роду Воїнових на Новгород-Сіверщині.

Царство тобі Небесне. 

Борис Домоцький, м. Новгород-Сіверський